Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю,
найважливішим об’єктом конституційно-правового регулювання. Під конституційними
правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією
та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою
задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній
(духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за
свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком
держави (ст. 3 Конституції України).
Права людини – це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид
та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних
потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених
законодавчими актами.
Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична,
але і філософська, політична, моральна. Для кращого розуміння сутності цього поняття
слід звернути увагу на такі його аспекти:
1) права з’являються у людини від моменту народження як невід’ємні умови
фізичного і соціального існування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя,
незалежно від того, усвідомлюються вони людиною чи ні;
2) за своїм змістом права людини – це такі її соціальні можливості, які пов’язані з
конкретно-історичними умовами; об’єктивно обумовлені досягнутим економічним і
культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення
яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для
конкретного суспільства;
3) права людини – це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить
від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до
використання прав. У той же час нормальне функціонування сучасного демократичного
суспільства неможливе без використання його членами своїх прав і свобод;
4) права людини носять універсальний характер, неподільні, взаємопов’язані і
взаємообумовлені, вони є надбанням кожної людини.
Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантуються Конституцією
України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародних правових актів: Загальної
декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права
та Факультативного протоколу до нього 1966 р., Міжнародного пакту про економічні,
соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм
расової дискримінації 1965 р., Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок 1979 р., Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенції ООН проти катувань та
інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і
покарання 1984 р. та інші.
Аналіз Конституції України дозволяє дійти до висновку, що Основний Закон
України закріпив основні міжнародно – правові стандарти в галузі прав людини.
Адреса:м. Генічеськ, вул. Відродження, 39, каб. №1
